Думанська Оксана
Школярка з предмістя
Щоденник, дописаний з уяви
Насамперед
Колись (може, й у іншому житті)
моя бабуся привчала мене до щоденника, мотивуючи це тим, що я повинна розвивати
писемний стиль. Мені було в облом під вечір сідати за свій товстий зошит і
записувати в нього пісні шкільні події. Врешті-решт, кого це зацікавить? Але
бабусю не слухатися було неможливо, бо вона завжди мала рацію. Щоб її не
засмучувати, я нашвидкуруч шкрябала короткі речення, пам’ятаючи, що стислість —
сестра таланту. Яка ж я була дурна! Зараз, знайшовши того щоденника серед своїх
перших поетичних спроб, конспектів і шкільних творів, які бабуся зберігала у
чотирьох коробках з-під чобіт, я мало не ревіла. Сухі факти лишилися, а мої
рефлексії з того чи іншого приводу почали забуватися. Щоправда, вони частково
поновлювалися, коли я заплющувала очі і уявляла себе школяркою. Але від того
виникало враження, що я вибірково переглядаю кадри із давнього фільму.
…Я вже кілька років мешкаю на
батьківщині самотнього принца, якого зрадили всі, навіть мати. Навчаюся, і якщо
дотягну до кінця, то буду таки піарником з екологічних проблем. Звісно, маю
підробляти в одній приватній фірмі, щоб згодом в ній же й мати пристойну
посаду. Давно не дивуюся, що смажену бульбу тут споживають з мармолядою,
прагматично ставляться навіть до найближчої рідні і прораховують своє майбутнє,
як на калькуляторі. Студентські вечірки, легкі наркотики і подорожі автостопом
найближчими державами — цього я вже скуштувала. І тепер, гортаючи сторінки
своїх недолугих записів, наповнюю їх призабутими відчуттями… Можливо, дещо й
прибріхую, тобто дофантазовую вже з позицій себе — сьогоднішньої. Але роблю це
винятково для власного задоволення та ще й для удосконалення писемного стилю,
як того хотіла моя люба бабуся. Вона й зараз переконана в тому, що її онука
досягне великих висот в обраній справі, бо «ніщо не минає, окрім марного». Не
минулася і її наука…
